Збільшення статутного капіталу

Статутний капітал юридичної особи може бути як збільшений, так і зменшений. Поширеним є збільшення статутного капіталу. Найпопулярніші причини збільшення капіталу:

 

–        збільшення обігових коштів юридичної особи;

–        вступ нових учасників;

–        одержання контролю над товариством через зміну структури капіталу (співвідношення часток між учасниками);

–        необхідність виконання спеціальних вимог до капіталу та економічних нормативів (наприклад, для комерційних банків);

–        злиття та приєднання інших юридичних осіб;

–        оптимізація оподаткування (внески до статутного капіталу не оподатковуються).

 

Відповідно до ст. 16 Закону «Про господарські товариства» статутний фонд може бути збільшено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Ця норма покликана захистити інших учасників цивільного обороту від створення «дутих» товариств, капітал яких не підтверджений відповідними активами.

 

Умова про повну сплату вкладів повинна бути виконана на день винесення рішення про збільшення статутного капіталу. Це може мати важливе значення з огляду на строки, необхідні для скликання загальних зборів. Отже, якщо на день, коли було оголошено про збори, учасники мають заборгованість за вкладами, але на день проведення зборів її погасять, збори можуть приймати рішення про збільшення капіталу.

 

Іноді виникає потреба у збільшенні капіталу в товариствах, де попередній статутний капітал не може бути сплачений повністю з певних причин. В такому випадку варіантів є декілька:

 

–        попередньо зменшити статутний фонд до фактично оплаченого. Цей варіант ускладнюється тим, що вимагає повідомлення усіх кредиторів, державної реєстрації, а рішення набирає чинності через три місяці;

–        змінити предмет внеску. Учасники можуть замість обіцяних грошей сплатити вклад іншим майном, наприклад, придбавши у власність товариства транспортний засіб, нерухоме майно тощо. Заміна внеску вимагає згоди інших учасників і оформляється рішенням загальних зборів. Якщо предмет внеску був зазначений в установчому документі, необхідно внести відповідні зміни і зареєструвати їх у встановленому порядку;

–        сплатити вклад за рахунок залучених коштів. Наприклад, учасник може продати частину своєї сплаченої частки, а одержаними коштами сплатити заборгованість за вкладами.

 

Документально сплата попередньо оголошеного статутного капіталу фіксується у балансі. Тому саме за цим документом слід з'ясовувати наявність заборгованості учасників за вкладами. Але баланс не складається щодня. Як правило, він формується щокварталу, тому відомості в ньому можуть з'являтися і з запізненням. З огляду на це, якщо учасники збільшать статутний капітал, не сплативши попередній, можна буде при бажанні і за підтримки головного бухгалтера сформувати статутний капітал, як кажуть, «заднім числом». Особливо легко це зробити, якщо внесок здійснюється у негрошовій формі.

 

Практичне значення має й те, що ніхто, крім самих учасників, не контролює сплату вкладів. Більше того, для реєстрації змін до установчого документа, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу, документи, які б підтверджували сплату попередньо оголошеного статутного капіталу, не подаються. Тобто дотримання вимог ч. 2 ст. 16 Закону «Про господарські товариства» – справа честі і сумління самих учасників. Вони контролюють самі себе.

 

Неоднозначним залишається питання про правові наслідки недодержання вимог ст. 16 Закону в частині збільшення статутного капіталу. Вважаю, що рішення про збільшення статутного капіталу, прийняте з порушенням встановлених вимог, є незаконним, а отже може бути визнане недійсним за позовом зацікавленої особи. Такими можуть бути, зокрема, учасники товариства. Якщо ж між ними спору немає, то про незаконність рішення зборів взагалі ніхто ніколи й не дізнається.

 

Допускаю, що претензії до такої господарської операції можуть мати податкові органи. Вони можуть спробувати визнати рішення про збільшення статутного капіталу недійсним і доводити, що майно, одержане товариством від учасників як додатковий внесок до статутного капіталу у зв'язку із його збільшенням, є насправді безповоротною фінансовою допомогою. Податковий ефект таких домагань полягає в тому, що на відміну від внесків до статутного капіталу, безповоротна фінансова допомога оподатковується податком на прибуток підприємств. Якщо б таке сталося, товариство може захищатися, скориставшись положеннями, викладеними у листі Держкомпідприємництва № 1-223/194 від 17.01.2001 р.

 

Збільшуючи статутний капітал, учасникам слід пам'ятати про вимоги ч. 4 ст. 144 ЦК, акціонерам – ч. 3 ст. 155 ЦК. Ці норми вимагають від товариства, щоб за результатами року вартість його активів не була меншою за оголошений статутний капітал. Отже, чим вищий статутний капітал, тим більше треба мати активів на кінець року.

 

Порядок збільшення статутного капіталу має три послідовних стадії:

 

1) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу. За загальним правилом, це питання належить до компетенції вищого органу управління юридичної особи (п. 2 ч. 4 ст. 145 ЦК). Як виняток, статутний фонд акціонерного товариства не більш як на третину може бути збільшено за рішенням правління за умови, що таке передбачено статутом (ч. 4 ст. 38 Закону «Про господарські товариства»).

 

Резолютивна частина рішення повинна містити відомості, як мінімум, про суму, на яку збільшується статутний капітал, спосіб збільшення, строки та порядок сплати додаткових внесків. Водночас слід вирішувати й інші питання, котрі зумовлюються обраним способом збільшення капіталу;

 

2) сплата додаткових вкладів. Вклади сплачуються у встановлений зборами строк. Цей строк не може бути ні поновлений, ні продовжений товариством або судом. Якщо протягом встановленого строку вклади не сплачені, товариство може вимагати виконання учасниками своїх зобов'язань, зокрема і в судовому порядку. Про забезпечення виконання зобов'язань із сплати додаткових вкладів слід подумати під час прийняття рішення про збільшення статутного капіталу.

 

Після того як внески сплачені відповідно до визначених товариством умов, воно зобов'язане затвердити та подати на державну реєстрацію зміни до установчих документів. Затвердження змін – це компетенція зборів.

 

Щоб не скликати збори двічі: перший раз для ухвалення рішення про збільшення розміру статутного капіталу, а другий – для затвердження змін до статуту, – допускається вирішення обох питань на одних зборах учасників. Це можливо лише тоді, коли наперед відомо, як буде збільшена номінальна вартість вкладів усіх учасників;

 

3) державна реєстрація змін до установчого документа. Юристи-практики повинні мати на увазі, що, на думку Держкомпідприємництва, орган державної реєстрації проводить реєстрацію не факту збільшення розміру статутного фонду товариства, а рішення товариства про зміни розміру статутного фонду, яке після цього набирає чинності (п. 2 листа від 23.03.2004 р. № 1776«Про порядок збільшення статутного фонду»). Цей висновок зроблено з посиланням на ч. 3 ст. 87 ГК, за якою рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня їх внесення до державного реєстру.

 

Однак ні ця норма, ні роз'яснення Держкомпідприємництва не вирішують по суті питання, коли ж товариство зобов'язане реєструвати зміни: до сплати додаткових внесків чи після.

 

У ч. 3 ст. 87 ГК, так само, як у ч. 4 ст. 16 Закону «Про господарські товариства», йдеться про момент набрання чинності рішенням зборів, а не про строк реєстрації змін до статуту.

 

Якщо допустити, що такі зміни реєструються до фактичної сплати додаткових внесків, то слід визнати, що номінальний статутний капітал може збільшитися лише під обіцянку учасників внести свої вклади в майбутньому. Проконтролювати, і то умовно, їх можна буде лише через рік, коли виникне необхідність порівняти статутний капітал з вартістю чистих активів. За таких умов вважаю, що збільшення статутного капіталу є фіктивним, а сам капітал «дутим».

 

Крім того, треба мати на увазі, що збільшення капіталу призводить до зміни номінальної вартості або розміру часток, або і того і другого. З моменту реєстрації змін до статуту, пов'язаних із збільшенням капіталу, реально змінюється розподіл часток учасників, тоді як реального вкладу товариство не одержує (і невідомо, чи одержить).

 

Виходить, що учасники одержують корпоративні права умовно безоплатно. Причому їхні корпоративні права і права, одержані учасниками, які заплатили реальні вклади, є однаковими. Це прямий шлях до корпоративного шахрайства.

 

Уявімо собі таку ситуацію. Іван та Петро є учасниками товариства з статутним капіталом 200 тис. гривень. Вони мають рівні частки. Товариство має у власності будинок, який планує реконструювати. Грошей на це немає. Петро знайшов Степана, який обіцяє сплатити внесок до статутного капіталу у розмірі 1 млн. гривень на реконструкцію будинку. При цьому він вимагає частку 61 %.

 

Припустимо, Іван і Петро, не обізнані в тонкощах корпоративного права, з пропозицією погоджуються. Інших варіантів залучити гроші вони не мають, тому краще мати 39 % з діючого об'єкта, ніж 100 % з нічого.

 

Учасники збільшують статутний капітал до 1200 тис. грн. і реєструють зміни до статуту. Після збільшення статутного капіталу їх частки становлять: Іван – 20 %, Петро – 19 %, Степан – 61 %. Минає час, а Степан грошей не вносить. Згодом виявляється, що він їх і не має. На усі претензії Петра чи Івана він відповідає, що має більшу частку, тому сам вирішуватиме, що йому робити. Ніщо не заважає йому скликати збори і відкликати Івана з посади директора. Ніщо не заважає йому продати будівлю товариства. Хіба це вигадка? Ні, це було у Старому Самборі на Львівщині.

 

Виникає запитання: чому Степан, не внісши жодної копійки, має права більші, ніж учасники, котрі внесли реальні вклади? Відповідь: тому що Степан вчив корпоративне право і використав його «дірки» на свою користь.

 

Це несправедливо. Для усунення цієї прогалини, а разом з нею і можливості для описаного шахрайства, слід було б встановити, що державна реєстрація змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу, здійснюється після сплати учасниками додаткових вкладів. Принаймні частково.

 

Тут могло б за аналогією застосовуватися правило про сплату 50 % вкладу кожним учасником до створення товариства.

 

Збільшення статутного капіталу повинно обов'язково супроводжуватися державною реєстрацією змін до установчого документа. З податкової точки зору, оптимальною є реєстрація таких змін до внесення вкладу. В протилежному випадку податковий орган може розглядати суми одержаних вкладів як безповоротну фінансову допомогу і оподатковувати її в загальному порядку. При цьому податківці посилаються на ст. 16 Закону «Про господарські товариства», в якій зазначено, що рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру. З цього приводу Держкомпідприємництво вважає, що таке посилання є «недоречним, оскільки ця частина статті не стосується порядку збільшення статутного фонду, а лише наслідків, котрі з нього випливають». Цієї проблеми можна уникнути, якщо у документах, котрі супроводжують сплату або передачу вкладу, чітко зазначати, що це саме внесок до статутного капіталу.

 

Збільшення статутного капіталу може відбуватися кількома способами:

 

1)      прийняття нових учасників. Новий учасник (учасники) приймається в товариство за рішенням загальних зборів. Одним із питань, які супроводжують вступ учасника, є питання про розмір вкладу, порядок його внесення.

2)      реінвестування прибутку. Цей спосіб збільшення статутного капіталу можливий лише у товариствах, які за результатами господарської діяльності за рік мають прибуток. Кожен учасник має право на одержання частини прибутку від діяльності юридичної особи. Проте учасники мають право спрямувати належну їм частину прибутку в розвиток свого товариства, тобто реінвестувати.

3)      додаткові внески усіх учасників. Суму своїх вкладів учасники погоджують під час створення товариства. За кордоном практикують попереднє визначення максимальних додаткових внесків, якщо початкових інвестицій виявиться недостатньо.

4)      додаткові внески окремих учасників. Ініціатива щодо збільшення статутного капіталу може виходити від одного з учасників товариства. Загальні збори учасників можуть прийняти таке рішення за заявою такого учасника.

5)      індексація основних фондів. Це особливий спосіб збільшення статутного капіталу, оскільки він застосовується лише до акціонерних товариств. Він обумовлений суто економічними причинами – інфляцією. Нині цей спосіб збільшення статутного капіталу практично не застосовується.

 

Источник: