Соціальні відпустки

 

Відповідно до статті 179 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та статей 17, 20 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96–ВР оплачуванавідпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається жінкам на підставі медичного висновку (листка непрацездатності) тривалістю:

 

1)      до пологів – 70 календарних днів;

2)     після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

 

Жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновленні двох і більше дітей). При усиновленні дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.

 

Тривалість відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Зазначена відпустка надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.

 

Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів. Ця відпустка обчислюється сумарно і надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів (п. 10 ст. 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

 

Згідно зі статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом – копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи.

 

На підставі заяви працівниці та виданого у встановленому порядку листка непрацездатності, а на роботі за сумісництвом – копії листка непрацездатності роботодавець зобов'язаний видати наказ (розпорядження) про надання жінці відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами і виплатити допомогу по вагітності та пологах.

 

При наданні жінці відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов'язаний за заявою жінки приєднати до зазначеної відпустки щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році. Пунктом 3 частини 13 статті 10 Закону «Про відпустки» визначено право жінок на використання щорічної відпустки безпосередньо перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї.

 

Такий вид матеріального забезпечення, як допомога по вагітності та пологах, надається за основним місцем роботи та на роботі за сумісництвом (ст. 50 Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»). Допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу), обчисленої відповідно до статті 53 цього Закону, і не залежить від страхового стажу.

 

На період перебування працівниці у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами керівник має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади.

 

Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 179 КЗпП та ст. 18 Закону «Про відпустки»).

 

Частиною 6 статті 179 КЗпП та пунктом 3 частини 1 статті 25 Закону «Про відпустки» визначено, що в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов'язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Отже те, що дитина потребує такого догляду, має бути підтверджено медичним висновком.

 

Підприємства, установи, організації (далі – підприємство) за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (ст. 179 КЗпП).

 

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку надаються за заявою жінки повністю або частково в межах установленого періоду та оформлюються наказом (розпорядженням) роботодавця. У разі, якщо дитина перебуває на державному утриманні, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надається.

 

Згідно зі статтею 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (на підставі медичного висновку – до 6 років) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

 

Особи, які відповідно до законів отримують допомогу по догляду за дитиною до досягання нею трирічного віку, підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню (п. 13 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

 

Відповідно до статті 18 Закону «Про відпустки» та статті 179 КЗпП відпустка для догляду за дитиною може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.

 

Підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку) є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплату їй допомоги по догляду за дитиною припинено (із зазначенням дати). Це узгоджується зі статтею 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

 

Таким чином, якщо, наприклад, мати дітей перебуває у відпустці для догляду за однією дитиною до досягнення нею трирічного віку, для надання такої відпустки батькові для догляду за другою дитиною у цей же період підстав немає (не може бути надана довідка з місця роботи матері про те, що вона вийшла на роботу і не отримує допомогу по догляду за дитиною).

 

Чинним законодавством не передбачено надання відпустки для догляду за дітьми віком до трьох років, народжених однією матір'ю, одночасно двом або більше застрахованим особам.

 

За бажанням жінки або осіб, які фактично доглядають за дитиною, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомогипо догляду за дитиною до досягання нею трирічного віку.

 

Законодавство не визначає умови щодо роботи жінки або особи, яка фактично доглядає за дитиною, в цей період на підприємстві, з яким вона перебуває у трудових відносинах і на якому вона одержала частково оплачувану відпустку. Тому вона може працювати на умовах неповного робочого часу як на цьому підприємстві, так і на іншому.

 

Відповідно до вимог частини третьої статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє будь-яких обмежень трудових прав працівників. Тому жінка або особа, яка фактично доглядає за дитиною до досягнення нею трирічного віку і працює на умовах неповного робочого часу, має право на одержання щорічної основної і додаткової відпустки. Це випливає із загальних правил, які регламентують право працівників на одержання відпустки.

 

Жінка, перебуваючи у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною, має право у будь-який час перервати її та вийти на роботу. У випадку, коли жінка перериває цю відпустку з метою отримання додаткової оплачуваної відпустки у зв'язку з навчанням, від неї не повинні вимагати, аби вона відпрацювала певний період перед наданням їй відпустки у зв'язку з навчанням. Переривання частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною має бути належно оформлене на підставі заяви працівниці та наказу роботодавця. Аналогічно після закінчення відпустки у зв'язку з навчанням може бути оформлено надання частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною. У таких діях немає порушення законодавства.

 

На період перебування працівниці у відпустці для догляду за дитиною (у тому числі до досягнення дитиною шестирічного віку) роботодавець має право прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово не зайнятої посади до фактичного виходу на роботу жінки, яка перебуває у відпустці.

 

У зв'язку з виходом жінки з відпустки особа, яка була прийнята на роботу за строковим трудовим договором для заміщення цієї жінки, підлягає звільненню в останній день, що передує виходу на роботу жінки, яка перебувала у відпустці.

 

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 19 Закону «Про відпустки»).

 

До введення в дію Закону «Про відпустки», згідно з пунктом 3 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 р. № 235-1, яка міститься у Роз'ясненні Держкомпраці СРСР «Про порядок надання додаткової триденної оплачуваної відпустки і двотижневої відпустки без збереження заробітної плати жінкам, які мають двох і більше дітей у віці до 12 років, передбачених пунктом 3 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 січня 1981 № 235» від 24 листопада 1981 р. № 11/21-41, додаткова триденна відпустка надавалася працюючим жінкам, які мали двох і більше дітей віком до 12 років.

 

Закон «Про відпустки» набрав чинності з 1 січня 1997 року (крім ст. 7, 8 і ч. 1 ст. 10). Статтею 19 цього закону було передбачено щорічне надання жінці, яка працює і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних. Кількість підстав для надання такої відпустки на той час не мала значення.

 

У теперішній редакції (крім слів «одинокій матері») зазначена стаття діє з березня 2003 року, тобто з часу набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 6 лютого 2003 р. № 490-IV.

 

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно відпусток» від 22 жовтня 2004 р. № 2128-IV частину 1 статті 19 Закону «Про відпустки» та частину 1 статті 182¹ КЗпП було доповнено словами «одинокій матері». Цей Закон набрав чинності з 18 листопада 2004 року.

 

Поняття «одинока мати» визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9: одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама (абз. 1 п. 9 зазначеної постанови).

 

За цим визначенням для визнання «іншої жінки» одинокою необхідні дві умови: вона сама виховує дитину і утримує її теж сама.

 

Після введення в дію Закону «Про відпустки» таке визначення «одинокої матері» не повинно застосовуватися, оскільки в пункті 5 частини 13 статті 10 цього Закону записано, що одинока мати – це мати, яка виховує дитину без батька, тобто участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матір статусу одинокої.

 

Отже до категорії «одинока мати»належать: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена).

 

Таке визначення терміну «одинока мати» застосовується тільки для надання пільг і гарантій, встановлених Кодексом законів про працю України щодо відпусток.

 

Батько тільки тоді може бути визнаний таким, що бере участь у вихованні дитини, коли він проживає разом з дитиною або наявні інші докази щоденної участі батька у вихованні дитини.

 

Для підтвердження факту, що батько бере участь у вихованні дитини, можуть бути пред'явлені, наприклад, довідка з ЖЕКу про реєстрацію особи за місцем проживання, рішення органів опіки та піклування або суду щодо виховання батьком дитини тощо.

 

Питання виховання батьками дитини врегульоване Сімейним кодексом України. Згідно зі статтею 157 цього Кодексу питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.

 

Як передбачено статтею 158 Сімейного кодексу України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування ухвалює на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

 

За наявності декількох підстав для надання відпустки працівникам, які мають дітей, загальна її тривалість не може перевищувати 14 календарних днів (ч. 2 ст. 19 Закону «Про відпустки» та ч. 2 ст. 182¹ КЗпП).

 

Підставами слід вважати умови, визначені частиною першою цієї статті, а саме:

 

У випадку, коли збігаються декілька підстав для отримання цього виду відпустки, може бути застосована лише одна з них.

 

Так, наприклад, для жінки, яка працює і має двох дітей, з яких одна – дитина-інвалід, наявність дитини-інваліда слід вважати однією підставою. Для другої підстави не виконується умова про наявність двох або більше дітей віком до 15 років, оскільки наявність дитини-інваліда не може бути врахована повторно.

 

Наявність двох дітей віком до 15 років та дитини-інваліда віком до 18 років дає право на цю відпустку за двома підставами.

 

Якщо одинока мати має двох та більше дітей віком до 18 років, їй надається зазначена додаткова відпустка тривалістю по 7 календарних днів за кожну дитину, але не більше 14 календарних днів.

 

Коли ж одинока мати має тільки одну дитину-інваліда, то їй надається відпустка за однією підставою, оскільки підстави (наявність у жінки дитини-інваліда та у одинокої матері дитини-інваліда) збігаються.

 

Наявність у одинокої матері двох дітей, з яких одна дитина-інвалід, дає право на цю відпустку за двома підставами.

 

Чи має особа право на відпустку працівникам, які мають дітей, залежить від віку дитини. Статтею 19 Закону «Про відпустки» визначено вік дітей для надання права на щорічну додаткову оплачувану відпустку тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Вік дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини, яка перебуває під опікою, дитини в одинокої матері (батька) цим законом не визначено, тому слід керуватися загальними нормами.

 

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» дитина– це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше. Тому жінка, яка працює і має дитину-інваліда; усиновлену дитину; одинока мати; батько, який виховує дитину без матері, мають право на цю відпустку до досягнення дитиною повноліття.

 

Згідно з частиною 2 статті 243 Сімейного кодексу України опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування – над дитиною віком від 14 до 18 років.

 

Отже особа, яка взяла дитину під опіку, має право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, до досягнення дитиною 14 років, а особа, яка в установленому порядку визнана піклувальником, має право на таку відпустку з моменту досягнення дитиною 14 років і до виповнення 18 років, оскільки статтею 186¹ КЗпП гарантії, встановлені статтею 182¹ цього Кодексу, поширено також на опікунів та піклувальників.

 

Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 Закону «Про відпустки», а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

 

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, належить не до щорічних, а до соціальних відпусток. Тому вона надається протягом року, а не за відпрацьований робочий рік,працівник може використати її незалежно від дати народження дитини.

 

Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на таку відпустку у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право на її одержання, а при звільненні йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток.

 

Слід зазначити, що компенсація за всі невикористані дні додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, виплачується лише в разі звільнення працівника.

 

Законодавство не передбачає терміну давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей.

Источник: